Як часто доводиться чути нарікання батьків: діти чого тільки не вигадають, щоб домогтися свого. Але в дорослих є досить жорстокий засіб, скористатися яким не прийде в голову ніякій, навіть дуже примхливій дитині.
«Я хворію, тому що ти мене не слухаєшся».
«Тато пішов від нас, тому що ти погано поводився».
«Я буду більше любити тебе, якщо ти закінчиш навчальний рік без жодної незадовільної оцінки».
«Якби ти мене любив, ти б не зробив цього».
Навряд чи знайдеться дорослий, який би жодного разу в житті не вимовляв таку фразу. Психологи вважають подібні речі найпоширенішою помилкою батьків. І називають це явище емоційним шантажем.
Згадайте, коли вашому малюкові було всього кілька місяців, хіба ви чогось вимагали від нього? Ні, ви напевне дарували йому свою любов просто так, від щирого серця, просто тому, що він існує на світі. Чому ж потім усе змінилося? Чому ж, наприклад, школяр не має права на таку ж любов просто тому, що він є, тому, що він — ваша люба дитина?
Ваше ставлення до дитини — це ваші батьківські почуття, і вони не повинні залежати від її успішного навчання чи поведінки. Звичайно ж, це не означає, що треба потурати всім примхам дитини або терпіти її зухвалість. Але краще скористатися іншими фразами, наприклад: «Ми вкрай засмучені», «Мені прикро через те, що ти зробив», «Мені прикро чути це саме від тебе». Або: «Ти не правий...». Але ні в якому разі не можна провину за родинні негаразди або ваші стосунки з родичами звалювати на дитину.
До речі, не забувайте, що маленька людина постійно має потребу в позитивній оцінці. Чомусь деякі батьки вважають успіхи дитини чимось звичайним і зайвий раз не похвалять її. Зате будь-яку невдачу помічають одразу, і арсенал докорів куди багатший, ніж похвал і слів підтримки.
Простежте за собою протягом хоча б тижня: скільки разів ви хвалили дитину і скільки лаяли. І простежте, як це позначиться на її самооцінці.
